Спомин про видатного краєзнавця з Чернігівщини

19 грудня виповнюється 100 років від дня народження відомого краєзнавця, музейника та літературознавця Миколи Таратина (1921-2001).

Таратин Микола Павлович народився 19 грудня 1921 року у селі Вихвостові Городнянського району на Чернігівщині, в родині селянина. 1936 року закінчив Вихвостівську семирічну школу, потім – Тупичівську середню школу (1939 р.). Вступив до Харківського піхотного військового училища, яке закінчив з початком радянсько-німецької війни.

Тоді ж відразу почався його бойовий шлях: командиром взводу, потім – роти на Західному фронті. У 1942 році Микола Павлович – вже заступник командира окремого кулеметно-артилерійського батальйону на Калінінському фронті. Був контужений, двічі поранений.

За участь у війні нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня та 14 медалями.

Після повернення з фронту працював учителем у с. Тупичів, а у 1946-1981 роках – вчителював у Вихвостівській школі. З 1948 року навчався в Чернігівському педінституті, а потім перевівся до Новозибківського педінституту, який закінчив у 1954 році. Відмінник народної освіти.

Потяг до літературної праці спонукав Миколу Павловича до дослідження подій у рідному селі в період першої російської революції 1905-1907 років, зображених М.Коцюбинським у повісті «Fata morgana». Підготував низку публікацій і після війни створив Народний музей, присвячений цій події. А у 1983 році цей музей отримав окреме приміщення у селі Вихвостів, де було більше 7 тис. експонатів.

М. Таратин постійно друкувався в журналах «Огонёк», «Вітчизна», «Ранок», «Історичний журнал», «Кур’єр Кривбасу», у районних газетах. Написав більше 100 оповідань, нарисів, наукових розвідок. Уклав збірник «М. М.Коцюбинський і Вихвостів». 1994 року Микола Павлович удостоєний звання лауреата обласної премії ім. М.Коцюбинського за велику роботу з вивчення і популяризації творчості Михайла Коцюбинського.

А ось який спогад про М. Таратина написав відомий чернігівський журналіст та літератор Володимир Сапон, на жаль вже покійний: «Познайомився я з Миколою Павловичем десь у середині 70-х років на одному з літературних свят, заходи якого проходили у Вихвостові. А десь у березні 1986 року ми, журналісти «Комсомольського гарту», проводили у Івашківці (село колишнього Городнянського району) день своєї газети. Приїхали ми до села ще зранку, і оскільки захід мав відбутися увечері, редактор Михайло Магула запропонував мені: «Давай відвідаємо Миколу Павловича. Це ж не так далеко…»

І ось наша редакційна «Волга» вже у Вихвостові. Розпитуємо у людей, як знайти Миколу Павловича.

– Він он там живе, в кінці вулиці, зліва…

Вже потім, після тих теплих гостин, натрапив я у «Деснянській правді» на вірш Кузьми Журби, в якому він розповідав про свої відвідини гостинної оселі Таратинів.

Починався він такими рядками:

Хата на околиці, вуликів п’ятірка,

На веснянім сонці тонко дзвонить бджілка,

На вербові котики кличе всіх охочих,

Нині в них робота – з ранку і до ночі.

Дуже заклопотаний і господар їхній,

У його оселі – книги, книги, книги…

Невеличка сільська хата біля поля, садок біля неї, була ще рання весна, і посеред саду ще не стояли вулики. Лише на подвір’ї походжало кілька курок.

Наш приїзд став справжньою несподіванкою для Миколи Павловича. За якусь хвилину ми вже сиділи за столом, на якому з’явилася пляшка вина. Гостинна дружина Катерина Іванівна кинулася до печі, і поки у ній шкварчала яєчня, господар встиг розповісти мені про тих письменників і журналістів, хто бував у нього в хаті, показати книжки із дарчими написами, перш за все чернігівського поета Кузьми Журби, якого М.Таратин цінував по-особливому, також про відомого письменника Івана Стаднюка.

Микола Павлович був дуже скромною людиною. Коли вже у 90-х роках заходив до мого кабінету у «Деснянській правді» у Чернігові, обов’язково якось по-школярськи, стукав у двері, щоразу нагадуючи: «Це я – Микола Павлович Таратин з Вихвостова. Не забули такого?»

Микола Таратин написав документальну повість «Больно ступать по сердцу», яку після смерті батька видала своїм коштом донька Лідія, яка проживає аж у місті Петропавловськ-Камчатський. Також Лідія Миколаївна видала книги батька «Моє село» та «М. Коцюбинський і село Вихвостів». Активно допомагала у підготовці цих книг також донька Валентина, колишня музейна працівниця.

Помер Микола Павлович Таратин 31 травня 2001 року на 80-му році життя.

Ігор Коцюбинський, директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського

На першому фото: музей «Фата моргана» у селі Вихвостів, який створив у свій час Микола Таратин